Його пісні – в душі народу
15 жовтня 1921 року народився український поет Дмитро Луценко
З раннього дитинства довкола нього лунала рідна пісня. Мав чудовий голос батько хлопця. При добрій нагоді у привітній оселі Луценків збиралися рідні, друзі, сусіди – й пісня була головною на таких гостинах.
Потім настав Голодомор. Помер батько. Дивом виживши, Дмитро вирушив на Донбас. Шахтарював, навчався у гірничо-промисловому технікумі.
1938р. Дмитро Луценко вступив до Київського гідромеліоративного інституту. За два роки мобілізований до армії, служив на кордоні з Афганістаном. Під час війни був автоматником розвідувальної роти. В одному з боїв у Східній Прусії був тяжко поранений і контужений, дістав інвалідність.
Після шпиталю повернувся до навчання в інституті. У повоєнні роки працював у газетах «Сільські вісті», «Молодь України», в українській редакції Всесоюзного радіо.
Перша збірка віршів Д.Луценка — «Дарую людям пісню» — вийшла друком 1962р. Книгу щиро вітав Володимир Сосюра. З нею Луценка прийняли до Спілки письменників.
На одній із зустрічей молодих журналістів з читачами Дмитро Омелянович познайомився з Тамарою Іванівною, кореспонденткою однієї з газет. Лише за якихось п’ять днів пара взяла шлюб.
На слова Д.Луценка писали пісні П.Майборода, Ю.Білаш, В.Верменич, І.Шамо та інші відомі композитори. У плідній співпраці народилося понад 300 пісень. Справжні шедеври — «Осіннє золото», «Мамина вишня», «Україно, любов моя» — та багато інших.
Пісні на слова Дмитра Луценка виконували Д.Гнатюк і Діана Петриненко, А.Мокренко і Ніна Матвієнко, хорова капела «Думка» і народний хор ім. Г. Верьовки…
У творчому доробку поета – понад десять поетичних збірок. Його твори перекладені багатьма мовами світу.
1976р. Д.Луценко став лауреатом Шевченківської премії – разом з І.Шамо, за пісню «Києве мій».
Помер Д.Луценко 16 січня 1989р.
Центральна селищна бібліотека
