A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Веселівська селищна територіальна громада
Запорізька область, Мелітопольський район

5 лютого 2019 року Почесний громадянин смт Веселе Орел Василь Павлович відзначатиме своє вісімдесятиріччя від дня народження.

Дата: 04.02.2019 17:11
Кількість переглядів: 462

Біографія Орла Василя Павловича  є прикладом, що він наполегливо іде дорогою життя і перебуває завжди серед людей. Моє знайомство з Василем Павловичем відбулося понад сорок років тому. Я добре знаю цю людину.

            Впевнений у тому, що у цей святковий день Василю Павловичу буде про що згадати. Свідчить про це і дана публікація.  

            Минулої осені, під час поїздки до Нижніх Сірогоз, я став свідком дискусії про окремі факти біографії Орла В.П. Один з моїх супутників стверджував, що Василь Павлович родом з с.Чеховки (село неподалік від дороги Веселе – Нижні Сірогози), а другий – заперечував цьому і, посилаючись на однокласника Орла В.П., переконував нас, що він у дитячі та шкільні роки мешкав у Михайлівському районі.

            Як показала підготовка цієї публікації, обидва мої супутники були надмірно категоричними у своїх висновках, але дуже близькими до істини.

            Народився Орел Василь Павлович 5 лютого 1939 року. Де-юре його місце народження с.Верби Нижньосірогозьського району, а де-факто (за словами Василя Павловича) – с.Чеховка  Вербівської сільради. Викликано це тим, що при оформленні  свідоцтва про народження працівники вищезгаданої сільради  допустили неточність.

            А у дійсності, від дня свого народження до семи  років, він проживав з батьками у селі Чеховка. Його дитинство не було безтурботним і безхмарним. Коли хлопчику виповнилося трохи більше двох років полум’я другої світової війни перекинулося на нашу територію, батько пішов на фронт захищати від ворога рідну землю. Потім була упродовж  майже двох років темна ніч окупації. Наприкінці жовтня 1943 року наша армія звільнила Чеховку від загарбників.

            Кожна з цих подій залишила свій слід у пам’яті Василя. І він добре пам’ятає, якою була велика радість коли після травня 1945 року батько повернувся з фронту додому. Фронтовик одразу ж звернув увагу, що його дружина і діти живуть так, що ледве зводять кінці з кінцями. Щоб кардинально виправити цю ситуацію на сімейній раді вирішили переїхати з Чеховки до сусіднього Михайлівського району.  Бо ж там і вибір роботи для батьків був, і вони реально могли покращити умови життя своєї сім’ї.

            А тому шкільні роки Василя пройшли у Михайлівському районі. Там він у 1956 році закінчив середню школу. З вибором майбутньої професії допомогли вчителі, які неодноразово звертали увагу  батьків на успіхи сина у навчанні, та його математичні здібності і радили продовжити його навчання  у відповідному вищому учбовому закладі.

            Коли юнак приніс додому документ про середню освіту батьки і син спільно вирішили подати необхідні документи до Запорізького педагогічного інституту. Здібний  випускник успішно здав екзамен і з 1956 по 1961 роки навчався у цьому вищому навчальному закладі. Після його закінчення був направлений на роботу у Веселівський район.

            Тут розпочав свою трудову діяльність молодий вчитель. Його перша освітянська посада – вчитель математики Єлизаветівської школи. У перші місяці своєї роботи він привернув увагу колег не тільки високою теоретичною  підготовкою, а й вмінням просто і доступно донести учням математичні формули чи спроби вирішення задач, прикладів. Відверто кажучи, і учні тоді розпочали проявляти більше інтересу до математики. Того року дехто з колег Василя Павловича малював йому радужні перспективи подальшої роботи у цій школі.

            Але у 1962 році події у житті Орла В.П. розвивалися , як кажуть, за іншим сценарієм. Він був призваний до армії. Строкову службу проходив у Групі військ, яка дислокувалася у Німеччині. Згадуючи цей час, Василь Павлович зазначає, що при виконанні службових обов’язків він побував у Берліні, Лейпцизі , Дрездені, Магдебурзі та інших  німецьких містах.

            Відповідно  до чинного законодавства на той час Орел В.П., як військово службовець з вищою освітою, у 1964 році був звільнений у запас. І одразу ж поспішив до Веселівського району. Прибувши сюди завітав до відділу освіти райвиконкому  і поцікавився місцем майбутньої роботи. Йому запропонували Авангардівську школу і не посаду вчителя, а її директора.

            З огляду на те, що він вже мав певний  педагогічний досвід, а азбукою управління оволодів у армії, Василь Павлович поринув у роботу. ЯК керівник навчального закладу він встановив ділові контакти з місцевим господарським керівництвом і вміло залучав його до вирішення питань пов’язаних з  функціонуванням школи. Своїм завданням, окрім викладання дисциплін, Орел В.П. вважав створення необхідних  умов для роботи вчителів та навчання школярів. Завдяки цьому Авангардівська школа працювала нормально, без порушень навчального процесу.

            Згодом на її ініціативного директора звернуло увагу керівництво району і запропонувало Василю Павловичу нову посаду. Цю пропозицію він не залишив поза увагою. І у 1965 році став ватажком молоді району. Багато важливих питань вирішувала тоді ця районна організація. Особливу увагу Василь Павлович, як спортсмен, надавав розвитку фізкультурі і спорту та відповідної бази для цього.

            Тоді ж відбулися і радісні події у його особистому житті, він з дружиною отримали двокімнатну квартиру, стали батьками, свою донечку назвали Оленкою і оточили її належною турботою.

            Будучи ватажком молоді району Орел В.П. мав багато зустрічей з видатними людьми країни. Зокрема, у 1966 році він зустрічався з першим космонавтом Юрієм Гагаріним і олімпійським чемпіоном по важкій атлетиці Леонідом Жаботинським. Через два роки після цього у нього  відбулася зустріч з льотчиками-космонавтами Г. Титовим, А. Ніколаєвим, П. Поповичем, В. Биковським, В. Терешковою, З. Комаровим, к. Фіактистовим, П. Бєляєвим  і       О. Леоновим.

            З годом Орла В.П. призначають на більш відповідальну роботу. Набутий ним раніше досвід роботи з людьми допоміг йому успішно виконувати нові обов’язки і домогтися позитивних зрушень у дорученій справі. З огляду на це, він у послідуючі роки  двічі обирався на вищі посади.

            Наприкінці грудня 1988 року Василь Павлович призначається директором Веселівського заводу сухого знежиреного молока. Незважаючи на дещо інший профіль нової роботи, він зміг забезпечити належне функціювання підприємства.

            Як людину з великим досвідом роботи з людьми, Орла В.П. у квітні 1990 року  керівництво району запрошує на роботу до органів виконавчої влади. Василь Павлович дає згоду і його призначають начальником управління соціального захисту населення. Спочатку воно було структурним підрозділом райвиконкому, а потім – райдержадміністрації.

            А тому і назви посад Орла В.П. відповідно змінювалися. але до свого виходу на  пенсію він не змінював своє ставлення до роботи. Більшість відвідувачів під час прийому у нього бачили, що цей начальник завжди прагне їх зрозуміти, надати допомогу чи пораду.

            Об’єктивною оцінкою трудової діяльності Орла В.П. є не тільки його авторитет і шана веселівців, а й нагороди. Зокрема, він кавалер орденів «За заслуги ІІІ ступеня» і «За заслуги перед Запорізьким краєм ІІІ ступеня», «Почесний ветеран України», «Почесний громадянин смт Веселе». Його праця відзначена подякою Президента України, почесною грамотою Кабінету Міністрів України, грамотами обласної, районної та селищної рад, багатьма пам’ятними знаками.

Кожна з цих нагород показує, що він  не був осторонь соціально-економічного розвитку району і сумлінним виконанням своїх службових обов’язків сприяв його подальшому розвитку. І сьогодні, коли йде процес розбудови України, місцева влада не повинна забувати про такі види моральної мотивації людей. Адже люба нагорода сприяє підвищенню продуктивності праці, ентузіазму та ініціативі трудівника.

            Василь Павлович ніколи не хизується своїми нагородами. І тільки у дні окремих державних свят його можна побачити з орденами, медалями і пам’ятними знаками. Відверто кажучи, він тоді першочергову увагу звертає на «Почесний громадянин смт Веселе». Хоча це і місцева нагорода, зазначає Василь Павлович, але вона мені одна з найдорожчих.

            Упродовж  своєї трудової діяльності Орел В.П. завжди приймав активну участь у громадській роботі. Неодноразово обирався депутатом районної ради. І кожне скликання завойовував довіру виборців сумлінним виконанням депутатських обов’язків і постійною турботою про вирішення проблем на виборчому окрузі.

            Як голова селищної ради, зазначу що він так відповідально підходить і до виконання обов’язків члена виконавчого комітету.  На засіданнях цього органу завжди принциповий, цікавиться правовим обґрунтуванням винесених на розгляд документів, особливу увагу звертає на хід виконання раніше прийнятих рішень.

            Думаю що саме у цьому криється головний секрет того, що Василь Павлович вже далеко не одне скликання селищної  ради є членом виконавчого комітету. Його ентузіазму  та ініціативі без перебільшення заздрять значно молодші колеги.

            Моя розповідь про Василя Павловича буде неповною, якщо я не згадаю про його захоплення спортом. Ще у студентські роки він здобув високий спортивний розряд по волейболу. За його ініціативою свого часу у селищному парку було обладнано волейбольний майданчик.

            Незважаючи на завантаженість роботою, Василь Павлович завжди знаходив час для відвідування спортзалу і стадіону. І не як уболівальник спортивних заходів, а як безпосередній учасник. Не покинув він зайняття спортом і сьогодні.

            Перебуваючи на пенсії Орел В.П. не втратив зв’язку з громадою, нашим Веселівським краєм. Він продовжує очолювати районну ветеранську організацію. Є одним із найактивніших і ініціативних членів виконавчого комітету селищної ради. Як і раніше багато спілкується з людьми. При необхідності вносить конкретні пропозиції місцевій владі щодо шляхів вирішення наявних проблем.

            І без будь-якого перебільшення скажу, що допомагає  Василю Павловичу зберігати активну громадську позицію, енергію, оптимізм – його дружина Ніна Никифорівна. Адже вона вже понад п’ятдесят років  щодня оточує його своєю увагою, турботою, піклується про настрій чоловіка та його зовнішній вигляд, робить все необхідне для створення побутових умов.

            Сьогодні Василь Павлович і Ніна Никифорівна вже дідусь і бабуся. Їх донька Олена порадувала їх онуком. Вони не забувають Василя Павловича і Ніну Никифорівну і часто телефонують їм. Коли відбуваються такі розмови обличчя дідуся і бабусі стають радісними,  покращується їх настрій, забуваються всі негаразди.

            Такі люди як Орел Василь Павлович є гордістю нашої громади.

 

                                                                                   П.М.Кіяшко,

                                                                   голова Веселівської ОТГ   


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь