Веселівська селищна територіальна громада
Веселівський район, Запорізька область

Пам’яті прадіда-героя...

Моя прабабуся Окопна Марина Парфентіївна чекала Перемоги та повернення свого чоловіка з фронту, так само як і мільйони інших жінок – самовіддано і з надією.

Весною 1945 року, коли сусідки радісно зустрічали з фронту своїх переможців-чоловіків, Марина отримала сірий папірець, на якому було написану однісіньке сухе повідомлення: «Ваш чоловік, Окопний Павло Іванович, зник безвісти». Цей папірець був для жінки страшнішим за «похоронку», бо давав марну надію, яка поселилася в її серці на все життя. Надія жила в серці жінки і ятрила її рану. Не вдова і не дружина. Прабабуся самотужки виростила п’ятьох дітей, дала їм путівку в життя. Тимофій, Лідія, Катерина, Олексій та Тамара – не зганьбили ім’я свого батька, виросли вихованими, працьовитими та достойними людьми, які продовжили славетний рід Павла Івановича Окопного у своїх дітях, онуках, правнуках.

Марина ніколи не вірила в смерть чоловіка. З листа знала, що Павло був у полоні, з якого втік під час бомбардування, воював з партизанами в одеських катакомбах, після визволення Одеси приєднався до лав діючої армії, визволяв Бессарабію. Прабабуся говорила: «Або мій Павло загинув, або пристав у прийми до якоїсь молодиці, щоб не повертатися на п’ятеро дітей».

Друге припущення їй більше подобалося, бо так вона вірила, що чоловік живий та неушкоджений. Нічого, що з іншою, головне – живий. 

Померла Марина Парфентіївна у 96 років, але до останнього чекала, що її Павло повернеться, щоб подякувати їй за дітей. Та на жаль, страшні слова: «Рядовий Окопний Павло Іванович, мобілізований Мелітопольським військкоматом у 1941 році, дружина Окопна Марина Парфентіївна, 5 дітей, пропав безвісти» назавжди залишаться в сухих архівних записах .

Свою надію матір передала дітям. Старша донька Марини та Павла, моя бабуся Загрудня Лідія Павлівна, і досі чекає на звістку про батька. Спогади про щасливі усмішки однолітків, які дочекалися своїх батьків, назавжди залишилися роз’ятреними ранами на її серці.

Те, що у 72-гу річницю Перемоги єдиним живим ветераном Другої світової війни на території сіл Широке та Далеке є старший син Окопних Павла Івановича та Марини Парфентіївни Окопний Тимофій Павлович, є символом прадідового життя, його безсмертя. Він не зник безвісти.

Павло Іванович, як і  мільйони загиблих чи зниклих безвісти воїнів, продовжив своє життя у своїх синах та доньках. 90-річний ветеран Окопний Тимофій Павлович прожив гідне життя за себе і за свого батька Окопного Павла Івановича.

Спогади  прабабусі  Марини  та  моєї  бабусі  Лідії  про  працьовиту  та  добру  людину, чуйного  чоловіка, турботливого  та  ніжного  батька  назавжди  залишаться  в  моїй  пам’яті.  Я  передам  їх  моїй  доньці, вона  своїм  дітям, і  разом  з  нами  в  наших  спогадах  буде  вічно  жити  Окопний  Павло  Іванович.

 

Ірина Кущ



« повернутися до списку новин